БЛОГИ КАПИТАНОВ

Автор Администратор
Администратор
Администратор не оставил информации о себе
Пользователь не на сайте
Воскресенье, 29 Декабрь 2019
в Без категории

Проблеми дипломування моряків в Україні. Перша частина

Україна у світовому рейтингу найбільш важливих морських держав дещо втратила свої позиції, та попри це зберегла свою добре розвинуту систему морської освіти, підготовки і дипломування моряків, яка на сьогодні ще позитивно оцінюється Міжнародною морською організацією (ІМО), Європейським Союзом і державами-Сторонами Міжнародної Конвенції про стандарти підготовки і дипломування моряків та несення вахти (ПДНВ).

520565saaaaw800

Сьогодні кваліфікаційні документи українських моряків визнають 53 держави.Тобто, у цих країн ще є довіра до прийнятої в Україні системи оцінювання компетентності, підтвердження кваліфікації і дипломування моряків. І ці країни надають можливість працевлаштування нашим морякам на своїх торгових суднах.
Довідково. Останній (53-й) Меморандум про визнання кваліфікаційних документів українських моряків був підписаний з Швейцарією 25.02.2011 року.
Слід зазначити, що Україна готує морські кадри (осіб командного складу і суднової команди) для роботи на своїх суднах, тобто, на суднах, які плавають під прапором України. І кваліфікаційні/ професійні документи, які видаються українським морякам, дають їм право працювати на посадах, вказаних в цих документах, тільки на суднах, що плавають під прапором України.
Для того, щоб наші моряки могли працювати на суднах під прапорами інших держав, Україна повинна підписати з цими державами відповідні Меморандуми про визнання кваліфікаційних документів наших моряків.
Передумовою для підписання таких Меморандумів є повне здійснення державами, які підписують такі Меморандуми, всіх вимог Міжнародної Конвенції про стандарти підготовки і дипломування моряків та несення вахти і Кодексу про підготовку, дипломування моряків і несення вахти, як Додатку до Конвенції (далі – Конвенція).
Повне здійснення державами-Сторонами Конвенції всіх вимог Конвенції щодо морської освіти, підготовки, оцінювання компетентності та дипломування моряків підтверджується ІМО внесенням цих держав до так званого «Білого списку» ІМО. На сьогодні Україна, як Сторона Конвенції, знаходиться у цьому списку.
Беручи до уваги жорстку конкуренцію серед країн-постачальників кваліфікованої робочої сили на міжнародний морський ринок праці (підкреслюю – кваліфікованої робочої сили), справа збереження Україною довіри до прийнятої в Україні системи підготовки, оцінювання компетентності та дипломування моряків є важливою і відповідальною (особливо враховуючи багатотисячну чисельність українських моряків на міжнародному морському ринку праці) як для Морської адміністрації України і морської спільноти/ суспільства України, яким не байдуже завтрашнє майбутнє українських моряків, так і для самих українських моряків.
Довідково. На сьогодні, в Україні немає свого національного реєстру моряків. Дані щодо загальної кількості українських моряків, які працюють на морських суднах, різняться.
Голова Морської Адміністрації України пан Петренко в своїх інтерв’ю пресі озвучував такі цифри: «На суднах іноземних судновласників працює більше 200 тисяч українських моряків». При цьому підкреслював, що «останнім часом спостерігається тенденція скорочення попиту на вітчизняних моряків на світовому морському ринку праці» («Укрінформ», грудень 2018 року).
У іншому документі цього ж центрального органу виконавчої влади зазначається, що в «середньостроковій перспективі Морською Адміністрацією заплановано забезпечити подолання негативних тенденцій скорочення попиту на послуги українських моряків (приблизно 140–150 тисяч осіб) на світовому ринку праці» («Урядовий портал», 22.08.2018 року).
Інші цифри загальної кількості українських моряків на світовому морському ринку праці називають авторитетні міжнародні організації – Балтійська і міжнародна морська рада (BIMCO) і Міжнародна Федерація Судновласників (ISF), а саме: 69 тисяч осіб, в тому числі осіб командного складу – 39 тисяч (більше тільки з Китаю, Філіппін, Індонезії, Російської Федерації і Індії). Тобто, за Україною – 6 місце в світі (це за даними останнього п’ятирічного звіту цих організацій, 2016 рік).
Слід відмітити, що Європейський Союз у своїх щорічних звітах також надає інформацію щодо моряків (осіб командного складу) і їх національність, які працюють на суднах, що плавають під прапорами країн Євросоюзу. Останні дані такі (звіт за 2017 рік, опубліковано 07.08.2019 року): Великобританія (30833), Філіппіни (30615), Польща (20138), Україна (19304), Греція (18935), Російська Федерація – 15631).
Четверте місце у Європі за кількістю осіб командного складу – це, безумовно, нас радує.
Разом з тим, аналіз цих звітів також показує, що і на Європейському морському ринку праці попит на послуги українських моряків в останні роки скорочується.
Для визначення заходів, які необхідно здійснити з метою збереження досягнутих Україною позицій на міжнародному морському ринку праці, важливо знати і правильно оцінювати реальний стан справ, який ми сьогодні маємо в системі морської освіти, підготовки і дипломування українських моряків. Проблеми є у кожній складовій цієї системи.
Разом з тим, вважаємо за необхідне, перш за все, звернути особливу увагу на чинний порядок оцінювання компетентності і підтвердження кваліфікації моряків в Україні з метою дипломування для роботи на морських суднах. Саме тут, на наш погляд, маємо найбільше невідповідностей вимогам Конвенції.
Що не так, як треба?
Перелік невідповідностей вимогам Конвенції маємо чималий. Перша і найбільш суттєва у нашому списку – це відсутність встановлених урядом України вимог до дипломування моряків.
А Конвенція цього вимагає від кожного уряду держави-Сторони Конвенції, а саме: вимагає щоб кваліфікаційні/ професійні документи особам командного складу і підтвердження цих документів видавались в державах-Сторонах Конвенції тільки Адміністрацією (Пр.1/2 Конвенції), тобто урядом держави-Сторони Конвенції, під прапором якої судно має право плавати (Ст.2 Конвенції), і тільки тим кандидатам на отримання дипломів капітанів, осіб командного чи рядового складу, які відповідають вимогам уряду цієї держави (для нас  це уряд України) стосовно роботи, віку, стану здоров’я, підготовки, кваліфікації та іспитів. (Ст.6 Конвенції).
На сьогодні в Україні документ, який би встановлював вимоги уряду/Кабінету Міністрів України до кандидатів на отримання кваліфікаційних/ професійних документів моряків, відсутній.
Але чому такий важливий/ першочерговий для дипломування моряків в Україні документ є відсутнім? Адже держава Україна зобов’язана»... здійснювати положення Конвенції і видавати усі закони, постанови, накази, правила та вживати всіх інших заходів, які можуть бути потрібні для повного здійснення положень Конвенції « (Ст.1 Конвенції).
У свою чергу, згідно Закону України про Кабінет Міністрів України (Ст.20, п.4), саме Уряд України повинен «…забезпечувати вирішення питань щодо виконання міжнародних договорів України», а, значить, і вирішення питань, щодо виконання вимог Конвенції, як одного із різновидів міжнародного договору.
Разом з тим, незважаючи на вищезазначене, в Україні вимоги до кандидатів на отримання кваліфікаційних документів моряків з метою роботи на морських суднах встановлює не уряд України, як це вимагає Конвенція (і як це було у нас раніше), а одне із міністерств – Міністерство інфраструктури (підстава: внесення до Статті 51 «Вимоги до кваліфікації членів екіпажу» Кодексу Торговельного Мореплавства України (далі – КТМ України) змін, прийнятих Верховною Радою України законом № 55022-VI від 20.11.2012, згідно з якими повноваження встановлювати вимоги до дипломування моряків в Україні, всупереч зазначеним вище вимогам Конвенції, були забрані в уряду України і передані Міністерству інфраструктури).
У результаті склалася ситуація, яка, на наш погляд, виходить за рамки здорового глузду.
Нагадаю ще раз: відповідно до вимог Конвенції (Ст. 6, Пр.1/2) кваліфікаційні/професійні документи моряків повинні видаватися тільки урядом держави-Сторони Конвенції і тільки тим кандидатам, які відповідають вимогам уряду цієї держави стосовно роботи, віку, стану здоров’я, підготовки, кваліфікації та іспитів.
Що маємо на сьогодні в Україні? Уряд видає кваліфікаційні/професійні документи морякам і цим підтверджує, що їх власники відповідають усім встановленим для отримання цього документу його вимогам, які, насправді, він не встановлював, і засвідчує, як це зазначається в самих документах, що вони, власники цих документів, мають належну кваліфікацію і можуть займати вказані в цих документах посади на морських суднах, вимоги до якої/ до кваліфікації і до порядку встановлення якої/до іспитів він, цей уряд України, як це від нього вимагає Конвенція, і не міг встановлювати.
(Іншими словами: «Підтверджуємо і засвідчуємо вашу відповідність нашим вимогам, які ми не встановлювали. бо не уповноважені встановлювати»).
Чи не є очевидним той факт, що маємо справу з помилковою дією, допущеною, у першу чергу, тими, хто готував зміни до Статті 51 КТМ України і ініціював їх прийняття, що привело до суперечності/формальної неузгодженості між нормами національного законодавства та Конвенції.
(Маємо те, що маємо: коли за справу беруться високо посаджені непрофесіонали, то результат їх діяльності є передбачуваним: «хотіли, як краще, а вийшло, ... як завжди»).
На наш погляд, відсутність встановлених урядом України вимог до дипломування моряків в Україні – це перше, що не так, як треба, і найбільш суттєва невідповідність національної системи дипломування моряків вимогам Конвенції, яку необхідно усувати терміново.
Разом з тим, хотілося би вірити, що в Україні оцінювання компетентності і встановлення належної кваліфікації моряків з метою дипломування для роботи на морських суднах здійснюються належним чином, проводиться особами з належною кваліфікацією і у повній відповідності з вимогами Конвенції і чинних національних нормативно-правових документів.
Чи так насправді? А, насправді, картина зовсім інша!
Конвенція і чинні національні нормативно-правові документи встановлюють конкретні вимоги не тільки до кандидатів на отримання кваліфікаційних/ професійних документів моряків, але і до тих, хто уповноважується державою-Стороною Конвенції підтверджувати належну кваліфікацію кандидатів з метою дипломування для роботи на морських суднах.
риведемо основні витяги з цих документів.
1. Конвенція встановлює (правило I/6), що кожна Сторона Конвенції (в даному випадку – держава Україна) повинна забезпечити, щоб особи, які відповідають за оцінювання компетентності моряків, мали належну кваліфікацію, що відповідає вимогам розділів А-I/6 і В-I/6 Конвенції стосовно відповідного виду та рівня оцінювання компетентності, і, зокрема, повинні:
1. Мати відповідний рівень знань та розуміння компетентності, яка підлягає оцінці;
2. Бути кваліфікованими в питанні, оцінка якого проводиться;
3. Отримати відповідне керівництво з методів та практики оцінювання;
4. Мати практичний досвід оцінювання;
5. Повністю розуміти систему, методи і практику оцінювання.
При цьому зазначається, що Типовий курс ІМО 3.12 «Оцінювання компетентності, проведення іспитів і дипломування моряків» може надати допомогу в підготовці таких осіб.
Довідково. Конвенція (Резолюція 9) розглядає схвалені і опубліковані ІМО типові курси, які складають головну частину навчальних програм з підготовки та дипломування моряків, заснованих на мінімальних вимогах Конвенції, як керівництво для Сторін Конвенції із забезпечення:
- досягнення більш високого ступеня однозначності в застосуванні положень Конвенції, що стосуються підготовки і оцінювання; і
- поліпшення як якості підготовки моряків, так і самих процедур оцінювання компетентності.
Тобто, типові курси ІМО Сторонам Конвенції (а, значить, і нам, в Україні, зокрема, тим, хто має безпосереднє відношення до схваленої морської освіти, підготовки, оцінювання компетентності і дипломування моряків)), слід розглядати саме як стандарти ІМО з того чи іншого виду підготовки, чи оцінювання компетентності і дипломування моряків. І ці стандарти в повній мірі мають бути враховані і імплементовані в національну систему морської освіти, підготовки, оцінювання компетентності і дипломування моряків..
Конвенція прямо на це вказує, а саме: «Під час схвалення (національних) навчальних курсів та програм Сторони повинні брати до уваги, що відповідні типові курси ІМО можуть надати допомогу в підготовці таких курсів і програм та забезпечити, щоб рекомендовані в Типових курсах ІМО детальні цілі навчання були належним чином охоплені» (Розділ А- 1/2 п.6).
Як правило, положення типових курсів ІМО як стандартів підготовки імплементуються державами в свої національні системи морської освіти, підготовки, оцінювання компетентності і дипломування моряків так званими методами «Обкладинки» і «Обкладинки з доповненням», що значно спрощує і прискорює роботу по здійсненню вимог Конвенції цими державами.
Метод «обкладинки» – це прийняття державного/ національного стандарту шляхом офіційного перекладу тексту відповідного міжнародного документу/ стандарту на державну (в нашому випадку українську) мову.
При даному методі відповідний міжнародний документ застосовується без будь-якої зміни тексту міжнародного стандарту (аутентичний текст). Міняється тільки оформлення самої обкладинки/ першої сторінки;
Метод «обкладинки з доповненням» – це прийняття державного/національного стандарту, який представляє собою аутентичний текст на державній мові відповідного міжнародного документу з додатковими вимогами, які відображують специфіку потреб цієї держави.
Слід зазначити, що ні одним із згаданих вище методів імплементації положень Типових курсів ІМО як стандартів ІМО в національну систему підготовки і дипломування моряків, в тому числі і вимог, визначених в Типовому курсі ІМО 3.12 щодо оцінювання компетентності/проведення іспитів і підтвердження кваліфікації осіб командного складу і суднової команди з метою роботи на морських суднах, Україна не скористалася.
2. Кодекс торговельного мореплавства (КТМ України) визначає (Стаття 51), що до зайняття посад капітана та інших осіб командного складу допускаються особи, які мають відповідні звання, встановлені Положенням про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння (далі – Положення про звання), що затверджується Міністерством інфраструктури. Присвоєння звань засвідчується видачою дипломів або кваліфікаційних свідоцтв після успішного складання іспитів у державній кваліфікаційній комісії (далі – ДКК).
3. «Порядок роботи Державних кваліфікаційних комісій», затверджений наказом Міністерства транспорту і зв’язку України від 07.05.2007 р. № 377, з поправками, (далі – наказ Мінтрансзв’язку про Порядок роботи ДКК) визначає вимоги до ДКК, їх утворення і діяльності, зокрема:
1. ДКК є незалежними колегіальними органами, які утворюються Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків з метою визначення рівня професійної підготовленості моряків (п.1.4);
2. Члени ДКК призначаються з числа висококваліфікованих фахівців, які пройшли відповідну атестацію…(п.3.5);
3. Перевага надається тим кандидатам, які «…мають документ про проходження спеціальної підготовки з оцінки компетентності» (п. 3.5.4.).
Під «спеціальною підготовкою» мається на увазі підготовка за навчальною програмою/ курсом підготовки, що відповідає положенням Типового курсу ІМО 3.12 (про який уже вище згадували).
4. Положення про Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків (далі – Інспекція ПДМ) (затверджено наказом Міністерства транспорту України 17.10.2001 р. № 693, з поправками) визначає (пункт 4.2), що Інспекція ПДМ, відповідно до покладених на неї завдань, «створює постійно діючі Державні кваліфікаційні комісії (ДКК) для підтвердження кваліфікації моряків»... (члени яких повинні, як це уже зазначалося вище, «призначатися з числа висококваліфікованих фахівців, які пройшли відповідну атестацію»).
І тут важливо відмітити: Положення про Інспекцію ПДМ не передбачає/ не надає права цій організації самостійно здійснювати атестацію членів ДКК і підтверджувати відповідність їх кваліфікації вимогам Конвенції.

Юрій Михайленко, капітан далекого плавання, компетентна особа ІМО від України з питань підготовки та дипломування моряків (2009-2017рр), Почесний працівник морського та річкового транспорту України
«Моряк України», № 38 від 25.09.2019-го

План первоочередных мероприятий совершенствования системы дипломирования моряков (План мероприятий) появился на сайте Министерства инфраструктуры Украины (Мининфраструктуры) в разделе «Проекты нормативно-правовых актов» для общественного обсуждения в начале лета прошлого года.

Комментируя предложенные нововведения, заместитель министра отметил (газета «Моряк Украины» № 24 от 24 июня 2015 г.), что «процесс дипломирования моряков в Украине до сих пор излишне регламентирован. Действующий Кодекс торгового мореплавания Украины сохраняет систему званий лиц командного состава морских судов и обязательность экзаменов в государственных квалификационных комиссиях при их присвоении. Сохраняются чрезмерные требования по повторным тренажерным подготовкам моряков. Такие нормы национального законодательства лишают украинские отраслевые кадры возможности воспользоваться всеми преимуществами современных международных стандартов для упрощения процедуры дипломирования».

В планах кардинально изменить систему дипломирования моряков до конца 2016-го
Среди мер – такие важные вопросы, как отмена понятия звание лица командного состава морских судов, отмена экзаменов в государственных квалификационных комиссиях для выпускников морских высших учебных заведений (для упрощения процедуры получения профессиональных дипломов, дающих выпускникам этих учебных заведений право занимать первые командные должности на морских торговых судах), внедрение дистанционного компьютерного тестирования моряков вместо испытаний в государственных квалификационных комиссиях для получения профессиональных дипломов.
Цель Плана мероприятий, по словам заместителя министра, – «дерегуляция системы дипломирования моряков», «приведение системы подготовки профильных кадров в полное соответствие со стандартами Международной конвенции о подготовке и дипломировании моряков и несении вахты».
Согласен с ведомством, существующую систему подготовки и дипломирования моряков в Украине действительно нужно кардинально менять и приводить в соответствие с требованиями Конвенции. Несоответствий национальных требований требованиям Конвенции накопилось немало, особенно за последние годы.
Однако не морские звания, которые на сегодня сохраняет действующий Кодекс торгового мореплавания Украины, – причина проблем в системе дипломирования украинских моряков, в частности, и того, что «процесс дипломирования моряков в Украине до сих пор излишне регламентирован».
Убедиться в этом нетрудно, если внимательно и незаангажированно взглянуть на историю вопроса, истоки и этапы становления существующей сегодня системы подготовки и дипломирования лиц командного состава судов морского торгового флота.
Как говорят, знание прошлого позволяет более верно оценить настоящее, увидеть допущенные ошибки и выбрать правильное направление движения в дальнейшем. Иначе может оказаться, что шагаем не в ногу с другими странами – Сторонами Конвенции сегодня и, что более опасно, не той дорогой…

Немного истории
До середины 1860-х в Российской империи существовали разнотипные мореходные учебные заведения, которые были в подчинении у нескольких министерств. Законы и правила, устанавливавшие морские звания для командного состава торговых судов и регламентировавшие правила их получения, отсутствовали.

Примечание: В то время Украина (ее южная и восточная части, границы которых выходили к Черному и Азовскому морям) была частью Российской империи, а после ее распада, с образованием Союза Советских Социалистических Республик (СССР) – входила в состав СССР, поэтому история морского образования, подготовки и дипломирования моряков морского торгового флота в Российской империи и в СССР– это часть и нашей истории.

В 1867 г. была проведена реформа мореходного образования, результатом которой стали утвержденные Императором Александром II (27 июня 1867 г.) «Положение о мореходных классах», «Правила о порядке признания шкиперов и штурманов в сих званиях» и «Правила для производства испытаний на звание шкипера и штурмана».
«Правила для производства испытаний на звание шкипера и штурмана» законодательно установили судоводительские звания, которых было четыре: штурман каботажного плавания, шкипер каботажного плавания, штурман дальнего плавания и шкипер дальнего плавания.
«Правила…» указывали, что программы обязательных знаний на звания штурман и шкипер каботажного плавания и штурман и шкипер дальнего плавания утверждались министром финансов по согласованию с министром народного просвещения и управляющим Морским министерством.
Таким образом, в 1867 г. была заложена основа для создания новой системы подготовки морских специалистов и для получения судоводительских званий.
В соответствии с «Положением о мореходных классах» система подготовки судоводителей состояла из двух звеньев: учебные заведения (мореходные классы) и правительственные испытательные комиссии. «Правила о порядке признания шкиперов и штурманов в сих званиях» определяли, что «стать судоводителем можно было, только получив соответствующий аттестат или свидетельство о морском образовании».
Из «Правил для производства испытаний на звание шкипера и штурмана» вытекало еще одно важное следствие: «свидетельство об окончании мореходных классов не освобождало его владельца от сдачи экзаменов для получения морского звания: командовать или управлять мореходным судном можно было, только выдержав испытание в специальной комиссии и получив диплом на соответствующее звание».
Экзамены в комиссиях проводились письменно и устно, сами комиссии образовывались начальником края или губернии «в важнейших портовых городах».

Справочно:
Из материалов комиссии по устройству всероссийской промышленной выставки в Москве в 1882 г.: «… из 388 учеников балтийских классов выдержал экзамены на судоводительские звания 131 человек; из 134 учеников азовских курсов — 44; из 145 учеников черноморских курсов — 34; из 62 учеников сумских классов за шесть лет ни один не выдержал испытаний».

В 1902 г. Императором Николаем II были утверждены «Положение о мореходных учебных заведениях …» и закон «Об изменении действующих правил о судоводителях на мореходных судах торгового флота».
«Положение о мореходных учебных заведениях» предусматривало создание учебных заведений новых типов для подготовки к экзаменам на штурманские звания. Это были училища дальнего и малого плавания и двухклассные мореходные школы. Окончившие мореходные учебные заведения подвергались испытанию в специальной комиссии.
Законом «Об изменении действующих правил о судоводителях на мореходных судах торгового флота» были установлены новые судоводительские звания.
Звание «шкипер» было заменено «капитаном», как более понятным. Разделение на две степени: капитан и штурман осталось, но каждая степень получила 4 разряда, сообразно району морского плавания и права командовать только паровыми или только парусными судами.
Закон окончательно разделил морское плавание на две категории: малое плавание – в морях, омывающих берега Российской империи, и дальнее плавание – за пределами этих морей. Причем в Азовском и Черном морях, омывающих берега Украины, малым признавалось плавание до Константинополя. Всякое плавание за пределами Константинополя признавалось дальним.
Звания давали судоводителям право занимать различные должности на судах разных типов и районов плавания, что было весьма удобно и владельцам дипломов и судовладельцам.

Пример: Штурман I разряда имел право командовать грузовыми судами малого плавания и быть помощником капитана на всяком судне, кроме старшего помощника на паровых пассажирских судах дальнего плавания; штурман II разряда – быть помощником капитана на судне малого плавания и младшим помощником на судне дальнего плавания.

То есть, и это следует подчеркнуть особо, морские звания и соединенные с ними права на занятие различных должностей на морских торговых судах, в зависимости от типа, размера и района плавания этих судов, являлись основой хорошо продуманной системы дипломирования лиц командного состава судов морского торгового флота.
В 1909 г. на основании Высочайшего указа был введен Закон об обязательном дипломировании судоводителей и судовых механиков. Главной особенностью Закона являлось упразднение деления капитанов и штурманов по правам командования только паровыми или только парусными судами. Высшим судоводительским званием было звание капитана дальнего плавания. К экзаменам на получение диплома соответствующего разряда допускались моряки, имеющие установленный Указом плавательный ценз и закончившие соответствующие учебные заведения.
В 1910 г. была начата подготовка очередной реформы мореходного образования, которая была прервана Первой мировой войной и последовавшим за ней распадом Российской империи.

Звания, установленные законом Российской империи о судоводителях 1909 года, были сохранены и в СССР.
В Постановлениях Совета Народных Комиссаров (СНК) Союза ССР от 02 августа 1924 года «О судоводителях морского торгового флота, плавающего под флагом Союза СССР» и «О судовых механиках морского торгового флота, плавающего под флагом Союза СССР» отмечалось, что:
1) судоводительские звания морского торгового флота разделяются на шесть степеней: капитан дальнего плавания с высшим дипломом; капитан дальнего плавания; штурман дальнего плавания; капитан малого плавания; штурман малого плавания и судоводитель маломерного судна;
2) звания судовых механиков делятся на три разряда: механик 1-го, 2-го и 3-го разрядов;
3) к занятию судоводительских должностей и должностей судовых механиков на судах морского торгового флота, плавающего под флагом Союза ССР, допускались граждане Союза ССР, достигшие возраста 21 года, обладающие дипломами на судоводительские звания и звания судовых механиков морского торгового флота, признанные по врачебному осмотру годными для занятия этих должностей, выдержавшие испытания в правительственной испытательной комиссии и выполнившие установленный плавательный и практический (для судовых механиков) ценз на морских судах;
4) малым – в морях, омывающих берега Украины, – по-прежнему считалось плавание «…в Азовском и Черном морях – до Константинополя».
5) Кодекс торгового мореплавания Союза ССР, утвержденный Центральным Исполнительным Комитетом СССР и СНК СССР от 14.06.1929 года, сохранил установленные ранее морские звания и требования к их присвоению для судоводителей и судовых механиков судов морского торгового флота СССР, в том числе требования к плавательному и практическому цензу.
При этом в Кодексе указывалось, что:
1) правила исчисления плавательного ценза в отношении судоводителей и практического ценза в отношении судовых механиков устанавливаются Народным Комиссариатом Путей Сообщения по Центральному Управлению Морского Транспорта по соглашению с Народным Комиссариатом по Военным и Морским делам и центральным комитетом профессионального союза работников водного транспорта;
2) порядок производства испытаний на звание судоводителей и судовых механиков, состав правительственных комиссий, предметы, программы и правила испытаний устанавливаются Народным Комиссариатом Путей Сообщения по соглашению с центральным комитетом профессионального союза работников водного транспорта.
Кодекс торгового мореплавания Союза ССР, утвержденный Верховным Советом Союза ССР и введенный в действие с 01.10.1968 года, устанавливал (статья 42):
«К занятию должностей капитана, помощников капитана, судовых механиков, электромехаников и радиоспециалистов допускаются лица, имеющие звания, установленные Положением о званиях лиц командного состава морских судов, утвержденным Советом Министров СССР.
Присвоение указанных званий удостоверяется выдачей дипломов или квалификационных свидетельств после прохождения испытаний в специальной квалификационной комиссии».
В соответствии с Кодексом торгового мореплавания Союза ССР и (подчеркнем это особо) уже с учетом требований Международной конвенции о подготовке и дипломировании моряков и несении вахты 1978 года, Совет Министров СССР своим Постановлением от 25 августа 1983 г. N 839 утвердил новое «Положение о званиях лиц командного состава морских судов» (далее – Положение о званиях).
Положение о званиях устанавливало следующие звания для лиц командного состава морских судов:
– для судоводителей – капитан дальнего плавания, капитан малого плавания, штурман дальнего плавания, штурман малого плавания;
– для судовых механиков – судовой механик первого, второго, третьего разрядов;
– для судовых электромехаников – судовой электромеханик первого, второго, третьего разрядов;
– для судовых радиоспециалистов – судовой радиооператор первого, второго классов, судовой радиотелеграфист, судовой оператор-радиотелефонист.
Звания лиц командного состава морских судов присваивались специальными квалификационными комиссиями гражданам СССР, а в случаях, предусмотренных решениями Совета Министров СССР, и иностранным гражданам, выполнившим требования, предусмотренные этим Положением.
В зависимости от присвоенного звания судоводителям и судовым механикам предоставлялось право занимать различные должности на судах разных типов и районов плавания.

Пример: Штурману малого плавания разрешалось занимать: должности до второго помощника капитана включительно на любых судах в прибрежном, малом и дальнем плавании; должности до старшего помощника капитана включительно на непассажирских судах валовой вместимостью менее 5000 регистровых тонн и пассажирских судах валовой вместимостью менее 3500 регистровых тонн в прибрежном и малом плавании…;
судовому механику второго разряда разрешалось занимать:
должность старшего механика на судах с главными двигателями общей эффективной мощностью менее 3000 кВт при наличии подтвержденного стажа плавания не менее 12 месяцев в должности второго механика на судах с главными двигателями общей эффективной мощностью 750 кВт и более; и
должности до второго механика включительно на любых судах в любом плавании.

На осуществление требований Конвенции в систему дипломирования лиц командного состава морских торговых судов СССР была введена новая категория плавания – прибрежное плавание, границы которого, в соответствии с требованиями Конвенции, должны были устанавливаться каждым государством – Стороной Конвенции.
В соответствии с Положением о званиях, прибрежным считалось плавание вдоль побережья СССР в одном направлении по кратчайшему пути менее 250 морских миль от пункта отхода с удалением от берега до 50 морских миль.
Малое плавание как категория плавания Конвенцией не предусматривалось, но оставалось в системе дипломирования моряков торгового флота СССР и, в части, имеющей отношение к морским границам Украины, считалось по-прежнему как плавание в пределах Черного и Азовского морей до Стамбула (Константинополя).

Примечания:
1. В соответствии с действующим сегодня Положением о порядке присвоения званий лицам командного состава морских судов, прибрежным считается плавание с удалением от берегов Украины до 20 миль (вместо 50 миль, как предусматривалось ранее Правительством СССР). Чем вызвано такое существенное уменьшение границ прибрежного плавания в водах Украины и с какой целью сделано – неизвестно (Мининфраструктуры не комментирует).
2. Малое плавание (как категория плавания) сохранилось и в Украине. Однако при этом границы малого плавания уже не привязывались только к морским водам, омывающим берега Украины, как это было всегда, начиная с 1902 года.
По определению этой категории плавания, приведенном в действущем сегодня Положении о порядке присвоения званий, «малое плавание – это плавание, во время которого судно (в том числе и в случае совершения международных рейсов) удаляется не более чем на 200 морских миль от порта или места, в котором пассажиры и экипаж могли бы пребывать в безопасности. Расстояние между последним портом захода судна в стране, с которого судно вышло в рейс, и конечным портом назначения или дальность обратного рейса не должна превышать 600 морских миль…».
То есть это может быть плавание судна под украинским флагом, совершающего регулярные рейсы в пределах указанных расстояний и у берегов Японии, Америки, Австралии и других государств, находящихся на расстоянии десятков тысяч миль от берегов Украины.

Какое же это «малое плавание? Очевидно, необходимо пересмотреть определение этой категории плавания: вернуться к определению, существовавшему ранее, что отвечало бы здравому смыслу, либо упразднить эту категорию плавания как устаревшую и не предусмотренную Конвенцией.
«Положение о званиях лиц командного состава морских судов» (1983 г.) также предусматривало, что порядок образования специальных квалификационных комиссий, прохождения испытаний, выдачи дипломов, квалификационных свидетельств и подтверждений этих документов, а также порядок выполнения требований, предусмотренных этим Положением, устанавливаются Минморфлота СССР.
На обеспечение выполнения указанных требований Правительства Минморфлот СССР своим приказом от 29.12.1983 N 276 «Об утверждении Положения о званиях лиц командного состава морских судов и Правил выдачи дипломов и квалификационных свидетельств на звания лиц командного и рядового состава морских судов» ввел в действие ряд важных документов, которые и определили порядок дипломирования лиц командного и рядового состава морских торговых судов.
Перечисленные последние документы СССР остались в силе и с провозглашением независимости Украины и являлись, по существу, руководящими документами в сфере дипломирования украинских моряков вплоть до принятия Украиной своих законов и нормативно-правовых актов, с целью осуществления положений Конвенции, к которой Украина присоединилась в 1996 году.

Что в итоге?
Если систематизировать вышеприведенные документы, устанавливавшие требования к дипломированию и требования к порядку/процедуре дипломирования лиц командного состава судов морского торгового флота (как бы эти документы ни назывались в свое время в прошлом, начиная с 1867 года), можно сделать следующие важные заключения:

1. Требования к присвоению званий (требования к дипломированию, а именно: перечень званий и соединенных с ними прав для занятия командных должностей на судах морского торгового флота, требования к кандидатам на присвоение званий касательно гражданства, работы, возраста, состояния здоровья, подготовки, стажа плавания, квалификации) утверждались всегда на самом высоком государственном уровне: либо императором, либо правительством государства.
2. Правительство никогда (чтобы избежать излишней регламентации процесса дипломирования) не устанавливало требований непосредственно к порядку /процедуре присвоения званий.
3. Требования к порядку /процедуре присвоения званий, а также требования непосредственно к морскому образованию, программам обязательных знаний на звания, правила исчисления плавательного и рабочего ценза, правила и порядок производства испытаний на звания, составу правительственных (специальных квалификационных) комиссий и требования к членам этих комиссий устанавливались заинтересованными министерствами и ведомствами (как бы мы сказали сегодня – центральными органами исполнительной власти в такой-то сфере…).
4. Требования к присвоению званий (требования к дипломированию) устанавливали, что судоводителем и судовым механиком можно было стать, только получив соответствующий «аттестат или свидетельство о морском образовании». Однако такой документ никогда не давал его владельцу права занимать командные должности на морских судах: «командовать или управлять мореходным судном можно было, только выдержав испытание в специальной комиссии и получив диплом на соответствующее звание» и
5. Все вышеперечисленные требования к дипломированию лиц командного состава морских судов, в основе которых – получение морских званий и соединенных с этими званиями прав для занятия командных должностей на судах морского торгового флота – подчеркнем это особо – полностью отвечают требованиям действующей сегодня Конвенции.
Более того, такая система дипломирования моряков имеет, на мой взгляд, преимущество перед системой дипломирования, предусмотренной Конвенцией, а именно: присвоенное лицу командного состава звание дает этому лицу право занимать не только одну должность (как это предусматривает название профессионального диплома, выданного в соответствии с требованиями Конвенции), а и ряд других (соединенных с этим званием) должностей на судах разных типов, мощностей главного двигателя и электрооборудования и плавающих в разных морских районах, что, как уже отмечалось выше, удобно и владельцам дипломов и судовладельцам.
Смогут ли украинские моряки, владельцы профессиональных дипломов, выданных по форме, предусмотренной Конвенцией (название диплома указывает на обязанности или должность, которую его владелец может выполнять или занимать на морском судне), занимать другие должности на морских торговых судах, плавающих под флагом Украины?
Очевидно, смогут, но только в том случае, если Правительство Украины и Мининфраструктуры примут, как это предусматривает Конвенция, соответствующие нормативно-правовые документы, дающие украинским морякам такое право.

Вывод. Действующая в Украине система подготовки и дипломирования моряков, сохраняющая морские звания и соединенные с ними права для занятия командных должностей на судах морского торгового флота, – это хорошо себя зарекомендовавшая система дипломирования, подтвердившая свою жизненность во все времена, начиная с 1867 года (в июне 2017 года можем отметить ее 150-летие), официально признанная ИМО включением Украины в так называемый «Белый список» стран – Сторон Конвенции, все требования которой этими странами выполняются в полном объеме, и многими государствами, подписавшими с Украиной Меморандумы о признании профессиональных дипломов украинских моряков (на сегодня таких государств – более пятидесяти, в том числе – почти все государства Евросоюза).

На мой взгляд, украинские моряки от упразднения морских званий с целью (как считает Мининфраструктуры) упрощения системы дипломирования ничего не выиграют. И система дипломирования моряков проще не станет.
 
Юрій Михайленко, капітан далекого плавання, компетентна особа ІМО від України з питань підготовки та дипломування моряків (2009-2017рр), Почесний працівник морського та річкового транспорту України
«Моряк України», № 38 від 25.09.2019-го
Теги: Без тегов
Нравится
Не нравится
0 голосов
Администратор не оставил информации о себе

Комментарии

Чтобы добавить комментарий, сначала войдите, пожалуйста